Я/мы гондольер. Вдали от Венеции.

Просматривала недавние фото и вдруг торкнуло, что сейчас часто я/мы - этот гондольер посреди Влтавы у Карлова моста.

Вокруг холодина, мряка, пронизывающий ветер, течением колбасит, впереди пороги с водопадами, напрочь не знаешь, что там о твоих способностях рулить думают пассажиры...
Но стоишь такой нарядный, в белой сорочке, улыбаешься, может, конечно и истеришь в душе "какого ж ляда я здесь, ГДЕ ВЕНЕЦИЯ?!!!", но гребешь, гребешь, ГРЕБЕШЬ!
И все это под восторг зевак на мосту - красиво идет, легонько так, почти без усилий!


С подругой переживали, поэтому и досмотрели - выгреб.
И мы выгребем.

[Оригінал українською.]Переглядала недавні фото і зненацька торкнуло, що іноді я/ми - цей гондол'єр на Влтаві біля Карлова моста.
Навкруги зимно, якась мряка, вітер пробирає, неабияка течія, попереду пороги з водоспадами, ніякої впевненості, чи задоволені ті, хто в твоєму човні, куди ти рулиш...
Але стоїш такий нарядний, у білій сорочці, посміхаєшся, може й думаєш "за яким бісом я тут, ДЕ ВЕНЕЦІЯ?!!", але ж гребеш, гребеш, ГРЕБЕШ!
І все це під захват глядачів на мості - красиво йде, легенько так, майже без зусиль!
P.S. Ми з подругою переживали, тому й додивились - вигріб.
То, мабуть, і ми вигребемо.