creativeНикогда не подозревала, что он еврей: ведь такая живая украинская речь - заслушаться. Приходится постоянно метаться, переключая внимание, между содержанием и формой спича.
Читать статьи Портникова на Главреде, в lb.ua, "Обозревателе" - было бы гораздо спокойнее:)
Но на Школе его получилось именно послушать!
Про проблеми суспільства, журналістів, своє місце, роль, завдання.
«Що я роблю в українських медіа, в політичній журналістиці?
Що й Порошенко в державі, Яценюк в уряді, Гонтарева в НБУ.
Навіть на збанкрутілій фабриці є директор і головний інженер, які дуже непогано себе почувають».
«У СРСР працівники знали, що від якості їх роботи не залежить заробітна платня. Тому для журналістів не було важливо чи є в статті резонанс, чи купують газету з нею, чи взагалі читають?
В Україні в телеканал хазяїн вкладає мільйони. Прибуток не очікується… Тому блискучий ведучий буде чи не такий блискучий… Нічого не зміниться для телеканала.»
«Здоров`я журналістики залежить від здоров`я суспільства.
Російське телебачення зомбоване російським суспільством. Адже журналіст працює над запитом, а люди цей запит створюють.
Завдання журналістики – компетентна відповідь на запит людей.»
«Що змінилось після Майдану? Стало гірше.
Ми повернулись до стану Росії часів Єльцина, України – часів Кучми.»
«Зараз з`явився шанс на появу справжньої політичної нації. Наприклад, перспектива прийняття Закону про прозорість медіа-власності. Але це тільки шанс.»
«Українці – нація повстань, а не інституції. Всі інституції (Мазепи, Скоропадського) не були відстояні.
Фактично, держава 1991 року була теж зруйнована. Інституції не захистили державу (Крим, Донбас) , яка зазнала ніщивний крах.
Чому всі попередні експерименти побудови української держави виявилися невдалими?
Чи є відповідь?»
«Чи готові ви до роботи в умовах обмежених коштів? Ви можете працювати на обслуговуючий концерн? Ви готові пручатись або підкорятись?
Підкоритись, щоб заробити гроші та відправити дітей у Канаду – тоді їм не треба буде робити ваш нелегкий вибір, чи проживати таке ж ганебне життя.»
«Янукович був у опозиції до здорового глузду.»
«Це ж читач, це ж дитина!
Люди дорослішають повільно. В Росії взагалі дитячий садок. Дорослим людям треба розповідати, що вбивати погано, що красти не треба….
Ти розмовляєш на-рівних, а це 10-річна дитина, ти маєш їй роз’яснювати, щоб вона хоч дітей такими бовдурами не виховала!!!»
«Солідарність – не в часи повстань і випробувань, а завжди, коли слабких треба захистити.»
«Російський власник платить, журналісти пишуть та обурюються, коли це вважається антиукраїнським: «А чому ви нас тоді не оплачуєте?»»
«Той же "парад рівності". Одни бігали та знімали, інші писали - цитували апостола Павла "Послания к Коринфянам". При цьому Апостол Павел був кращим журналістом.»
«Репортер – дзеркало, яке віддзеркалює добро та зло. Маєте позицію – можете поставитись до фактів. Але не нав'язуйте свою думку.
Господь тоже не навязывал своё мнение, просто говорил: не делай – сожгу. И жёг.
«Треба розвивати регіональні медіа. А то в нас виходить Києвоцентрична держава.
Це у Росії все було зосереджено в Москві – тому що жрати більш не було де. А в Україні є осередки.
Євреїв.
«Людей цікавлять 2 питання – права євреїв та нац.меншин.
Добре буде тоді, коли люди почнуть цікавитись правами більшості!
«Я – сионіст. Завжди вважав, що евреї маєть право на свою державу. Українці – теж.
«Євреї створили свою нову державу, гідну спадкоємицю попередніх, тисячоріччя після останньої спроби.»
«Российский тоталитарный режим родом из СССР должен быть разрушен и никогда не возродиться. Это – цель.
… Я и сейчас над этим работаю.
Был бы я Сергей Бриннер, изобрёл бы Google. У каждого еврея свои возможности!»
Про мову.
«Мова переживає перехідний період. Російська мова превалювала, тому що не було цивілізаційного кордону з Росією.
Український медіа-продукт буде набувати чинності.
Чому «Зеркало недели» стали видавати російською? Щоб Леонід Данилович міг почитати.»
«Украинский язык всегда был языком не города, цивилизации, образованности. Дети, приезжающие из сёл в город, в институт, его стыдились.
Мы с Сабиной (она сейчас, кстати, живёт в Израиле) были лучшими студентами по украинской литературе, потому что нам не было стыдно.»
«Розмовляю українською та переживаю: а що, якщо десь помилюсь, наголос не там поставлю.
Перехожу на русский язык и думаю – а плевать я на это хотел с высокой колокольни!
Українська мова повинна бути здатна на самозахист.
Не треба ставитись до мови з релігійним відчуттям, тоді вона стає рідною, і ти починаєш відчувати задоволення.»
